Вавилонська вежа та її легенда
Вавилонська вежа (або зикурат Етеменанкі) — одна з найграндіозніших споруд стародавнього Вавилону, символ сум'яття і безладу. Згадується у Книзі Буття в 11 главі.
Легендовані відомості[ред. • ред. код]
За стародавньою біблійною легендою про Вавилонське стовпотворіння[2], понад чотири тисячі років тому усі люди мешкали у Месопотамії, тобто в басейні річок Тигру і Євфрату, і спілкувались однією мовою. Оскільки земля цих місць була дуже плодовита, то люди жили заможньо. Від цього вони дуже запишалися і вирішили побудувати вежу аж до самого неба.
Особливості споруди[ред. • ред. код]
Для споруди монументальної будівлі люди використовували не камінь, а необпалену цеглу-саман, для з'єднання цегли застосовувався замість вапна бітум (гірська смола). Вежа усе росла і росла вгору. Нарешті Бог розгнівався на нерозсудних і пихатих людей та покарав їх. Він змусив будівельників розмовляти різними мовами. Зарозумілі творці вежі, не зрозумівши один одного, занедбали будівництво та розійшлися у різні боки. Так вежа залишилася недобудованою, а місто, де відбувалося будівництво і змішалися усі мови, назвали Вавилоном.
Наукові історичні параметри[ред. • ред. код]
Проте історики і археологи довели, що в основі біблійної легенди покладені справжні історичні події. Виявилось, що Вавилонська вежа, або зикурат Етеменанкі («Наріжний камінь небес і землі»), справді була побудована в II тисячолітті до нашої ери, але потім неодноразово руйнувалася і знов відбудовувалася. Остання реконструкція здійснилася в VII—VI століттях до нашої ери. Зикурат з високими сходами і пандусами мав квадратну основу зі сторонами приблизно 90 м і 175- чи 195-метрової (Геродот називає висотою вежі 1 Стадій , яка = 178 м у Греції , 194 м у Вавилоні) висоти. За нинішніми мірками споруда досягала у висоту 60-поверхового хмарочоса.
Архітектура вежі[ред. • ред. код]
Вавилонська вежа була ступінчастою восьмиярусною пірамідою, обкладеною зовні обпаленою цеглою. При цьому кожен ярус мав строго певний колір. На вершині зикурата було розташовано святилище, викладене синім кахлем і прикрашене по кутах золотими рогами (символом родючості). Воно вважалося житлом бога Мардука — покровителя міста. Крім того, усередині святилища розташовувалися позолочені стіл і ложе Мардука. На яруси вели сходи, ними підіймалися релігійні процесії.
Взагалі, в Месопотамії існував особливий тип храму, абсолютно відмінний від єгипетського. Так, якщо піраміди по суті своїй були гробницями, то зикурати мали суцільну кладку без внутрішніх приміщень. Вгорі розташовувався павільйон, що являв собою, згідно із віруваннями того часу, житло божества. Основна частина терас зикуратів мала пласку покрівлю. Оскільки каменя, придатного для будівництва, в основних районах Дворіччя не існувало, а деревини,а було мало, то єдино можливою була саме така конструкція споруди.
Верхні майданчики зикуратів використовувалися не тільки для культових заходів, але і з практичною метою: для огляду воїнами-стражниками навколишньої місцевості. Взагалі, оборонна функція пронизувала всю архітектуру Месопотамії.
Сучасний стан[ред. • ред. код]
Сьогодні від легендарної Вавилонської башти залишилися тільки фундамент і нижня частина стіни. Але завдяки клинописним табличкам зберігся опис прославленого зикурату і навіть його зображення.
Цікаві подробиці[ред. • ред. код]
- Будівля Європарламенту спроектована у вигляді недобудованої Вавилонської вежі за картиною Пітера Брейгеля Старшого «Зведення Вавилонської вежі».
- На знайденій у 2017 р. стародавній пластині, яка належить до VI століття до нашої ери, зображений Навуходоносор II, правитель Месопотамії, і Вавилонська вежа.[3]
Галерея зображень Вавилонської вежі[ред. • ред. код]
- «Вавилонська вежа» легенда Це було так давно, що вже ніхто й не пам’ятає, коли це було. Розповідають, одначе, буцімто в ті часи всі люди однією мовою говорили й усі одне одного розуміли. І закортіло людям лишити пам’ять про себе довічну: — А нумо зберемося разом та й побудуємо вежу високу! — мовив один. Зраділи всі та й загукали: — Ми збудуємо вежу, ми збудуємо вежу аж до самого неба! Обрали гору високу — та й почалася робота! Хто глину місить, хто з неї цеглини ліпить, хто у печах обпалює, хто на гору підвозить. А на горі вже люди ждуть, цеглини приймають та з них вежу складають. Всі працюють, усі співають, весело всім. Будувалася вежа не рік і не два. Самих цеглин для неї знадобилося тридцять п’ять мільйонів! Та й собі довелося будинки побудувати, аби було де після трудів одпочивати, а побіля будинків насаджати дерев та кущів, аби птицям було де співати. Ціле місто виросло навколо гори, на якій будувалася вежа. Місто Вавилон. А на горі з кожним днем усе вище й вище, уступами підводилася вежа-красуня: знизу широка, догори все вужча й вужча. І кожен уступ цієї вежі фарбували в інший колір: у чорний, жовтий, червоний, зелений, білий, жовтогарячий. Верх придумали зробити синім, щоб був наче небо, а покрівлю — золотою, щоб, як сонце, виблискувала! І ось вежа майже готова. Ковалі вже золото кують для покрівлі, маляри пензлі занурюють у відра із синьою фарбою. Та ранком, звідки не візьмись, поміж людей з’являється сам Бог Ягве. Не сподобався йому їхній замір* — досягти неба, де живе Бог. «Це тому примудрилися вони свою вежу вибудувати,— подумав він,— що у них спільна мова і кожна людина розуміє іншу. От вони й домовились!» І наслав Ягве на землю страшенну бурю. Поки буря вирувала, вітер поніс усі слова, котрі люди звикли одне одному говорити. Невдовзі буря вщухла, і люди знову стали до роботи. Вони ще не знали, яка біда їх спіткала. Покрівельники пішли до ковалів сказати, щоб ті швидше кували листи для покрівлі. А ковалі не розуміють ані слова. В усьому місті Вавилоні люди перестали розуміти одне одного. Маляр кричить: — Фарба скінчилась! А в нього виходить: — Но мор пент! — Нічого не розумію! — кричить йому інший. А виходить: — Женком пренепа! І по всьому Вавилону лунають слова, зрозумілі одним і незрозумілі іншим. — Віндадори! — Маракірі! — Бобеобі! — Дзин! Покидали всі роботу, блукають, наче у воду опущені, та шукають: хто б міг їх зрозуміти? І почали люди збиратися купками — хто з ким однаково говорить, той і намагається триматися того. І замість одного народу вийшла сила-силенна різних народів. І розійшлися люди в різні кінці землі, кожен народ у свою сторону — будувати свої міста. А вежа почала потроху розвалюватися. Але подейкують, що досі у кожному місті можна знайти уламки цегли від Вавилонської вежі. Тому що багато хто носив їх із собою на згадку про ті часи, коли на землі мир панував і люди розуміли одне одного. І до сьогодні всіма мовами світу люди розповідають оцю легенду про недобудовану Вавилонську вежуДжерело: http://dovidka.biz.ua/vavilonska-vezha-bibliyna-legenda/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
_-_De_bouw_van_de_toren_van_Babel.jpg)
Комментарии
Отправить комментарий